До музичної епохи Просвітництва разом із Іллею Королем

Передові ідеї епохи Просвітництва знайшли відображення в життєствердній музичній спадщині геніальних композиторів, представлених у нашій програмі – Боккеріні, Гайдна, Моцарта та К.Ф.Е.Баха. Їх музика,  цілком звернена до почуттів людини і глибин її внутрішнього світу, нікого не залишить байдужим…

Національний камерний ансамбль запрошує 27 серпня на концерт «Епоха Просвітництва» під орудою Іллі Короля (Австрія) – у рамках фестивалю «Літні музичні промені», що відбуватиметься у Національній філармонії України.

Ілля Король – скрипаль, альтист, диригент. Народився в Києві, закінчив Московську консерваторію, живе в Австрії. Поряд з романтичним і сучасним репертуаром, завжди приділяв увагу старовинній музиці і автентичному виконанню. Як соліст і концертмейстер виступав з колективами «Віденська академія», Musica Antiqua Köln, Musica Angelica, «Бах-ансамбль», барселонський оркестр старовинної музики RCOC. Входив також до складу ансамблів Ars Antiqua Austria і Clemencic Consort. У 2003 році разом з гобоїсткою Юлією Моретті заснував камерний оркестр moderntimes_1800, з яким грав у найкращих залах Австрії та інших країн. З оркестром виступали знамениті диригенти та солісти – Рейнхард Гебель, Рене Якобс, Анна Прохазка, Патрісія Петібон, Сімоне Кермес, Вівіка Жено, Макс Емануель Ценчіч, Флоріан Беш, Каріна Говен, Деніел Тейлор, Юліана Банзе, Крістоф і Юліан Прегардьєни, Лоуренс Заззо. Серед численних студійних робіт маестро – перший запис скрипкових сонат Брамса, зроблений на історичних інструментах, перший запис скрипкових сонат Жоржа Онсло і альбом Sinfonias from the Enlightenment з moderntimes_1800. З 2008 по 2010 рр. викладав старовинну музику в зальцбурзькому університеті Моцартеум. Давав майстер-класи у Відні, Москві, Белграді, Інсбруку, Лос-Анжелесі та інших містах.

П р о г р а м а
І відділ
Луїджі Боккеріні – Симфонія № 6 ре мінор, oр.12, №4 –
“La casa del Diavolo”
Йозеф Гайдн – Симфонія № 45
ІІ відділ
Карл Емануель Бах – Симфонія Мі бемоль мажор, Wq . 179
Вольфганг Амадей Моцарт – Симфонія Ля мажор, К.201                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           

Композитор та віолончеліст  Луїджі Боккеріні, справжній син XVIII століття, написав сотні творів, у тому числі – 27 симфоній,  і серед них –  лише 4 мінорних. Ре-мінорна симфонія № 6 носить неофіційну назву «Дім диявола» – частково натхнення для неї композитор знайшов у музичній темі фурій з опери Глюка «Орфей та Еврідіка», зменшивши трохи романтичний пафос. Описане музично «пекло» настільки сповнене життям, свіжістю та експресією емоцій, що здається справжнім раєм.

Моцарт та Бетховен «знімали капелюха» перед Боккеріні, котрий  у сучасників мав прізвисько «Дружина Гайдна» за стилістичну схожість з останнім.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Композитор Франц Йозеф Гайдн – “батько симфонії” (він створив більше сотні симфоній), і 45-та симфонія стала одним з символів творчого пошуку Гайдна, його нескореності долі й легкої іронії щодо неї. До другої назви симфонії — “Прощальна”, існує декілька пояснень-гіпотез, хоча за життя композитора вона жодного разу не зринала саме під такою назвою.

Одна з особливостей виконання цієї симфонії в тому, що традиційно вона може виконуватися при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів; після традиційного за формою фіналом слідує додаткова повільна частина, під час виконання якої музиканти один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. …Оркестр звучить все тихіше і слабше, тоді завмирають самотні дві скрипки, і в серце закрадається легкий смуток і солодка втіха…                                                                                                                              Юним Гайдн старанно займався вивченням творінь Емануеля Баха, у 1781 році,  під час перебування у Відні,  познайомився і подружився з Моцартом…

У другій половині XVIII cтоліття Карл Філіп Емануель був дуже відомий. Карла сучасники звали «великим Бахом», а не його батька, творчість якого тоді була відома лише вузькому колу музикантів. Йозеф Гайдн якось сказав: «Тим, чому я навчився, я зобов’язаний Філіппу Емануелю Баху». Вольфганг Амадей Моцарт промовив: «Він наш батько, ми всі його діти; всім, що тільки вміємо, ми зобов’язані йому.» .

Емануель був віртуозом-виконавцем на клавірі, диригентом, педагогом-теоретиком, мислителем. Його вважають  найвидатнішим композитором «чутливої епохи», на яку прийшовся перехід від бароко до класицизму.

Збереглося 18 симфоній К.Ф.Е.Баха ,  симфонія Мі бемоль мажор відноситься до «берлінського» періоду композитора і написана у 1757 році, під час служби при пруському дворі Фрідріха ІІ – у так званому сентиментальному стилі, поєднаному із неймовірним загостренням пристрастей, раптовими змінами настроїв та фактур.

Симфонія № 29 Ля мажор була закінчена Вольфгангом Амадеєм Моцартом у квітні 1774 року і була художнім результатом третьої італійської мандрівки. Моцарту лише сімнадцять років, але він вже здатен створювати такі серйозні інструментальні композиції, як його п’ять симфоній 1773-74 років.

Перші дві частини симфонії делікатні, майже інтимні,  тема другої частини неначе зіткана із легеньких зітхань, воркітливо звучать скрипки… Останні дві частини, навпаки, енергійні. Всі частини симфонії, крім менуету, написані в динамічній сонатній формі. Кожна з них завершується кодою, в якій повторюється головна тема — неначе юний композитор впевненою рукою весь час підбиває підсумок досягнутому…

…Із книги американського письменника Девіда Вейса «Піднесене і земне»:                              Відень 1790-го, остання зустріч Гайдна і Моцарта. Вони разом блукали містом, стараючись віддалити час розлуки.  Повернули у маленьке кафе і сіли у закутку, намагаючись бути непоміченими (Гайдну – 58,  Моцарту – 34). Старий скрипаль грав мелодію із опери Моцарта «Так чинять усі» і, закінчивши, почав обходити відвідувачів з  тарілкою. Гайдн похвалив скрипаля, і той відповів: «У вас гарний слух, пане!». Коли ж  Моцарт дав йому гульден, скрипаль додав: «Відразу  видно, що у  вас, пане, також є смак!».

Тож, шановні поціновувачі музики, маймо смак, аби оцінити програму нашого гостя і земляка, диригента Іллі Короля,  та  відвідати наш концерт із творів воістину геніальних композиторів. Запрошуємо і чекаємо!