- Як український смичок увесь світ підкорив. Інтерв’ю Валерія Соколова кореспонденту газети “Дзеркало тижня” Катерині Константиновій. 7.04.2017
Українця Валерія Соколова сьогодні називають одним з найкращих скрипалів світу, він входить до ТОП-10 усесвітньо відомих українських музикантів. Він співпрацює з прославленими оркестрами й диригентами, багато гастролює, не обриває зв’язків і з рідною Україною — зокрема з Харковом і Києвом (у столиці в нього активна співпраця з “Київськими солістами”). Саме про цього музиканта знаменитий Бруно Монсенжон сказав: “Це чудовий скрипаль, він поступово стає помітною постаттю в сучасній скрипковій музиці”.
В інтерв’ю DT.UA пан Соколов розповів про свої творчі плани і про співпрацю з оркестром “Київські солісти”.
— Валерію, у вас дуже насичені гастрольні графіки, чи залишається в них місце для Батьківщини, для України?
— Так, звичайно! Я регулярно виступаю вдома, а віднедавна уклав творчий союз із чудовим оркестром “Київські солісти”. Завдяки цьому кількість виступів в Україні зросла.
— А з ким з українських диригентів у вас найтісніші творчі контакти?
— У мене склалися теплі стосунки з усіма основними українськими диригентами. Найбільше виступав з оркестром під управлінням В.Сіренка. Володимир Федорович доклав чимало зусиль для просування молодих музикантів, надаючи можливість з дитинства виступати під його управлінням з таким серйозним колективом як Держоркестр України. Останнім часом тісно співпрацюю з оркестром Національної філармонії України і Віталієм Протасовим. З великою повагою ставлюся до М.Дядюри, Г.Ерла, Н.Пономарчук, В.Плоскіни — видатних диригентів і музикантів. На Заході іноді виступаю під управлінням К.Карабиця — одного з найяскравіших представників української культури за кордоном, який домігся там величезних успіхів.
— Кілька слів про ваш репертуар… Як часто вдається його урізноманітнювати? Чи є принципи, за якими ви його формуєте?
— Основу мого сезонного репертуару становлять “стандартні” скрипкові концерти Брамса, Сібеліуса, Бетховена та ін. Репертуар поповнюю регулярно, хоча дуже вимогливо ставлюся до виконання нових речей на великих сценах.
— Композитор Євген Станкович саме вам присвятив свій Третій концерт для скрипки. Пам’ятаєте передісторію?
— Історія створення Третього концерту Є.Станковича тісно пов’язана з моєю любов’ю до композитора та його музики. Прослухавши і виконавши кілька років тому Другий концерт майстра, я настільки пройнявся красою скрипкового тембру й розмаїттям барв, що не втримався і вирішив попросити Станковича написати наступний опус. До 75-річчя композитора у вересні планую випустити диск із записом трьох скрипкових концертів Євгена Станковича. Цей проект ми здійснимо з В.Сіренком та його оркестром.
— Якщо говорити про ваші поточні гастрольні графіки, де відбудуться найближчі концерти?
— У новій Філармонії на Ельбі, в Гамбурзі, у країнах Азії — Гонконгу й Японії, а також у Швейцарії з Женевським філармонічним оркестром. Разом із “Київськими солістами” виступимо на фестивалі в Анкарі, а вдома продовжимо радувати киян концертами в Національній філармонії вже цієї весни. У цих концертах ми будемо музикувати разом з альтистом Жераром Коссе (спеціально для нього сучасні композитори написали 20 альтових концертів) і віолончелістом з Квартету Шимановського Марчіном Сенявські.
— У київському оркестрі ви працюєте як запрошений соліст?
— З “Київськими солістами” я працюю як творчий союзник. Це означає, що я повністю беру участь у новій долі колективу і намагаюся поділитися своїм досвідом і можливостями для досягнення спільної мети — творчого розвитку — у західному розумінні цього слова .
— А з чого почалося ваше захоплення скрипкою?
— Вчитися грати на скрипці я почав з 5 років, і захопленням це назвати було складно. Радше, за цим стоїть важка праця батьків і педагогів. З педагогами мені поталанило: у Харкові я займався з С.Євдокимовим, учнем Б.Которовича. А пізніше, на Заході, —з чудовими педагогами радянської школи, і не тільки.
— Крім творів Євгена Станковича, музика яких українських композиторів є у вашому репертуарі?
— Наступного року в Німеччині заплановано прем’єру концерту Валентина Сильвестрова. Виконання української музики, у моєму розумінні, взаємозалежне з тими проектами, які реалізуються в нас у культурному світі. Буду цікавитися й збагачувати свій український репертуар.
— Все-таки, де сьогодні ваш дім — у Європі, в Україні?
— Уже з 14 років я переїхав навчатися на Захід. Відтоді там і живу. Часто буваю вдома. Останні 7 років живу в Мюнхені, який і став моїм другим домом.
— Яке ваше улюблене місто?
— Дуже подобається Мюнхен. Ще Відень — у цьому місті я вчився, мені там дуже комфортно. Надаю перевагу маленьким або середнім містам — не мегаполісам. Подобаються Швейцарія, Італія, Австрія.
— Що для вас важливіше — майстерність чи натхнення? Що первинне перед тим чи іншим концертом? — Обидва елементи важливі, але я надаю перевагу майстерності: мене набагато більше тішить наявність майстерності з елементами натхнення, а не навпаки. — Які у вас захоплення, крім музики?
— Моя щоденна діяльність вимагає серйозної організації і багато часу. Дозвілля присвячую рідним, люблю природу, спілкуюся з близькими, друзями, ходжу в галереї, у кіно. Словом, просто насолоджуюся життям. Факти
Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/CULTURE/persha-skripka-yak-ukrayinskiy-smichok-uves-svit-pidkoriv-239010_.html
- Концерт для скрипки з оркестром. – Ольга Кизлова для “Зеркала недели” 7.04.2017
Симфонический оркестр Радио Севера Германии (NDR) недавно получил второй статус — оркестра гамбургской Elbphilharmonie. В сопровождении этого оркестра играет и молодой, но уже прославленный украинский скрипач. Известный, отметивший 70-летие, коллектив начал концерт мировой премьерой, созданной по его заказу 12-минутной пьесы для большого оркестра под названием Stand up. Автор — 37-летний словенский композитор Вито Журай — присутствовал в зале и насладился успехом своего великолепно исполненного детища. Дирижировал востребованный словацкий маэстро Юрай Валчуха. Несмотря на сложный авангардный язык и насыщенность партитуры, произведение отмечено броским тематизмом, четко отслеживающимся в звуковой канве, новизной и разнообразием тембров и хорошо выстроенной формой. На сцене — ударные инструменты, музыканты всех оркестровых групп использовали нетрадиционные штрихи, особенные приемы звукоизвлечения, громадные динамические контрасты.
В сопровождении оркестра и играл 30-летний экс-харьковчанин Валерий Соколов — талантливейший молодой скрипач, 17 лет живущий в Европе. В 1999-м, благодаря яркому выступлению на Международном конкурсе скрипачей им. Сарасате в Памплоне, 13-летний скрипач получил грант на обучение в лондонской Школе Иегуди Менухина, в классе Натальи Боярской. В 19 лет молодой музыкант выиграл Гран-при Международного конкурса им. Джордже Энеску в Бухаресте и предложение о сотрудничестве от агентства Jasper Parrott. Специально для Соколова был написан 3-й скрипичный концерт Евгения Станковича: мировую премьеру музыкант презентовал в сентябре 2015-го в Киеве и Днепропетровске. Совместно с НСОУ п/у Владимира Сиренко к предстоящему осенью 75-летию украинского классика солист записал три его первых скрипичных концерта и “Украинскую поэму”. Живет Соколов в Мюнхене. В Elbphilharmonie посчастливилось услышать, без преувеличения, замечательную игру нашего земляка.
А также увидеть и буквально вдохнуть, ощутить красоту и атмосферу величественной, изысканнейшей жемчужины архитектурного, дизайнерского и акустического совершенства. Скрипач-солист не пожалел своего времени и сил, чтобы за несколько часов до выхода на сцену передать драгоценный билет на свое выступление. Я не очень надеялась на счастливый шанс, поскольку все билеты на концерты во всех залах моднейшего, на сегодняшний день самого рейтингового зала планеты, давным-давно проданы до конца сезона. И тут — везение — я прилетаю в Гамбург именно в день концерта соотечественника.
Валерий Соколов — постоянный представитель Украины в мире высокой музыки — играл в Большом зале Elbphilharmonie в его стартовом, невероятно рейтинговом ПЕРВОМ сезоне наравне с Евгением Кисиным, Ланг Лангом, Йо Йо Ма; дирижерами Аланом Гилбертом, Теодором Курентзисом, Кентом Нагано, Густаво Дудамелем; крупнейшими филармоническими оркестрами — Берлинским и Нью-Йоркским, “Кремератой Балтики”; джазовыми легендами Чиком Кориа, Брэнфордом Марсалисом и другими звездами. Благодаря Elbphilharmonie культурный авторитет Гамбурга взлетел на вершину мирового музыкального Олимпа. Соколов исполнил законченный в 1938-м Второй концерт для скрипки с оркестром, написанный Белой Бартоком в последний период жизни, когда венгерский классик был озабочен крепнущим фашизмом. Сознательный антифашист, отказавшийся выступать в гитлеровской Германии, стал объектом преследований в довоенной Венгрии… Вначале он планировал написать одночастные вариации, но скрипач Золтан Секей, для которого сочинялся концерт, хотел получить стандартный трехчастный цикл. В результате Барток поместил свои вариации во второй части, а третья явилась изменением материала первой (несмотря на то, что композитор напрямую не использует владевшую умами того времени 12-тоновую технику, концерт содержит 12-тоновую тему в крайних частях). Премьера состоялась в марте 1939-го в амстердамском Концертгебау. В начале Второй мировой войны Барток уехал в США, американская премьера состоялась в Кливленде, штат Огайо, в 1943-м, с Тосси Спиваковским на скрипке в сопровождении Кливлендского оркестра под управлением Артура Родзинского. Затем скрипач сыграл концерт в Нью-Йорке и Сан-Франциско. Композитор несколько отошел от собственного юношеского модернистического максимализма в сторону более простого музыкального языка. Бартоку, тяготеющему к конфликтному драматизму, не чужда лирика, то преломляющая безыскусную простоту народной музыки, то наполненная утонченной созерцательностью и философской углубленностью. Пылкая фантазия и импульсивность сочетаются с конструктивной ясностью и дисциплинированностью изложения. Произведение отличается мелодическим и интонационным богатством, эмоциональной заразительностью, соединяет первозданную силу, раскованность чувств и строгий интеллект, динамизм, острую экспрессивность и сосредоточенную отрешенность. Соколов играет Бартока блестяще, скрипач владеет палитрой щедро рассыпанных чувств и эмоций. Его исполнение — образец достоинств: нежной лирики, мощного вибрато, легких порхающих пассажей, углубленных размышлений. В интерпретации украинца концерт звучит то тревожно, буйно и неспокойно, то изысканно, гармонично, отражает жизнь с ее темными и светлыми сторонами человеческой натуры, а эпизодическая дисгармония текста делает гармоничнее, “слаще” ясные, светлые оазисы партитуры. На “бис” вызывали раз семь. И скрипач так же совершенно исполнил драматический Речитатив и великолепно-виртуозное Скерцо Фрица Крейслера. Во втором отделении оркестр NDR/Elbphilharmonie исполнил Третью симфонию С.Прокофьева. Впервые она прозвучала в Париже 17 мая 1929 г. п/у Пьера Монтё. Материалом послужила уже написанная ранее музыка оперы “Огненный ангел” по роману В.Брюсова. Сочиненная в 1927-м в период эмиграции, опера не была поставлена вплоть до середины 50-х. Ее драматургия пронизана мистикой и оккультизмом, озвученными яркими, подчас мрачными мазками. Кроме любовных коллизий, в ней много средневековых образов — демонов, инквизиции, Фауста, Мефистофеля… Молодой композитор, желая обнародовать готовую музыку, трансформировал ее в симфонию, наполненную соответствующей атмосферой, в которой почерк Прокофьева весьма отчетлив. Первая часть открывается напряженными аккордами, исполняемыми тутти, которые наряду с тревожным звоном создают настроение угрозы и волнения. Страстная первая тема звучит у скрипок, с ней контрастирует меланхолическая вторая у фаготов и низких струнных. В развитии возникает пространство для третьей темы. Большая кульминация насыщенных оркестровых массивов переходит в последнюю “борьбу” в маршевых ритмах. В “эфирной” репризе первая и вторая темы объединены, сокращены и сыграны более мягко, как будто осталась только тень того, что было вначале. Вторая часть — медитативное анданте в трехчастной форме — отображает мастерство прокофьевских хрупких, прозрачных фактур. Центральный раздел с “ползущей” темой задумчив. В третьей части проходят интонации из обеих предшествовавших: хотя фактура легче, предчувствие беды возвращается. Оно усиливается настойчивыми возгласами меди и “низких” ударных в последнем разделе. Наконец в финале Прокофьев повторяет материал предыдущих частей, начиная с комфортного темпа анданте и постепенно ускоряясь. Мрачное вступление предвосхищает грозную, безжалостную мощь заключительных аккордов. Оркестр звучал идеально, не было даже намека на погрешности. А молодой дирижер, воспитанный санкт-петербургской дирижерской школой Ильи Мусина, взял бодрые “гергиевские” темпы и с блеском привел своих подопечных к могучему завершению “демонической” симфонии. Восторг трудно описать.
http://gazeta.zn.ua/CULTURE/koncerty-dlya-skripki-s-orkestrom-244851_.html
